ЗАПРОШУЄМО НА KOZAK FEST 2017!!!

ЗАПРОШУЄМО НА KOZAK FEST 2017!!!

Друге видання книжки

Освітній простір Олександрійщини (частина 5)

Для корабля, команда якого не знає, куди пливе, не буває попутного вітру.

Сенека.

Освітній простір Олександрійщини — ​це не замкнене коло. Він багато років вже відкритий та інтегрований в культурно-освітній простір держави, а останні роки - і світу. Звісно, тільки для тих, хто має бажання жити «на білому світі»*, а не за місцем прописки чи реєстрації. 

Отже сьогодні мова піде про важливість освітньо-навчальних мандрівок і, зокрема, про історію.

На мою думку, розпочинати мандрівний рух найкраще з 4–5 класу. Саме в цьому віці, як міські, так і сільські діти, мають відчути, що Україна, це не тільки біленька глиняна хата, калина, річка, степ і лелека — ​в підручнику. Не лише багатоповерхівка, ліфт, планшет, супермаркет, і автомагістраль — ​за вікном.

Україна — ​це ще й величні фортеці, романтичні замки, стрункі вежі, загадкові підземні ходи, склепіння культових споруд, арсенали і палаци. І все це відносно недалеко, і туди легко потрапити (навіть без жодних магічних ритуалів!). Реально!

«Степами Давньої Скіфії, битими чумацькими шляхами, темними стежками Холодного Яру, палаючими фронтами війн, мирними нивами тяглися й переривалися тернисті шляхи народів, що мешкали на території України. В цьому вирі подій виникали князівства, руйнувались союзи, спалахували війни – історія українських земель упродовж двох з половиною тисячоліть зазнала багато трагічного й героїчного»** Діти мають знати все це не тільки з підручника.

Доведено практикою в усьому світі, що потужною складовою розвитку індивідуальності дитини та отримання нею якісної освіти — ​є навчальні мандрівки та екскурсії. А вигідне географічне розташування залізничної станції «Олександрія» відкриває просто фантастичні можливості. Нічні потяги дозволяють економити час і розпочинати ранок (хоч і кожного вихідного дня!) — ​у найцікавіших і найрізноманітніших містах і регіонах України. Лише одна ніч, і…

На півдні нас зустріне — ​Одеса, Миколаїв, Очаків. На півночі — ​Київ, Чернігів, Батурин. На заході — ​Хмельницький, Тернопіль і Львів. А на схід, до Дніпропетровська і Запоріжжя — ​ взагалі добиратися лише 5–6 годин. І від кожного з цих міст можна прокласти безліч радіальних маршрутів, пройти їх, і повернутися додому. А в понеділок — ​навіть не запізнитися на перший урок.

Зазвичай, планування поїздок має здійснюватися педагогічною радою школи, або індивідуально, по кожному класу — ​класним керівником, після узгодження з батьківським колективом. Подібне планування доцільно проводити на початку 5-го класу, узгодивши тематику та загальні принципи таких мандрівок, хоча б на найближчі п’ять років, до закінчення дітьми 9-го класу. Тільки тоді реалізація цієї програми принесе очікувані результати.

Тобто, саме системний підхід до планування,  ​дозволить ознайомити дітей зі значним періодом історії народів, що проживали на території нинішньої України з античних часів, у княжу добу, Середньовіччя, у козацькій державі, і далі, до часів кріпацтва, Шевченка, УНР та Другої світової війни.

Тобто, весь курс шкільної «Історії України» можна зробити для учнів ближчим, чим він є у підручниках і зрозумілим «на дотик». Бо історія — ​це надзвичайно важливо, і це не просто навчальний предмет!

«Я неодноразово повторювала, що історія України — ​це особливий предмет. Програму можна змінювати хоч кожного року. Але вона мусить змінюватися не з приходом нової політичної партії до влади, а з відкриттям архівів або у зв’язку з новими подіями, які відбуваються тут і зараз».***

Це стверджує Ганна Байкєніч — ​завідувач сектору методичної роботи Українського інституту національної пам’яті, кандидат педагогічних наук. Вона також є членом робочої групи з розробки нової програми з історії України для 10–11 класів, тож це фахова, експертна думка.

Безумовно, визначаючи послідовність маршрутів, слід враховувати вік і рівень розвитку дітей, досвід попередніх поїздок, навички самостійності і самозабезпечення. Логічно, що тільки після кількох одноденних поїздок, діти можуть поступово переходити  до 2–5 денного таборування, з проживанням та ночівлею у наметах, з самостійним приготуванням їжі, нічною вартою та багатокілометровими походами з наплічниками (рюкзаками).

Впевнений, що дітей треба готувати не до іспитів, а до життя. Це ж стосується також і заходів безпеки під час поїздок, які дозволять виробити у дітей важливі навички самостійної та безпечної поведінки і досвід перебуванні у найрізноманітніших середовищах.

Вміння, набуті під час таких походів-поїздок, це дещо інше, ніж споглядання світу через вікно туристичного автобуса та прослуховування стандартних «скоромовок» екскурсовода. Мандрівки дозволять дитині відчути і осмислити масштаби різних явищ: від шкільного до Сорочинського ярмарку, від уроку у шкільній краєзнавчій кімнаті до лекції в Національному музеї історії України, від виготовлення  паперових моделей фортеці на трудовому навчанні, до Кам’янець-Подільської або Хотинської фортеці — ​за стінкою власного намета.

Ось так, облаштовуючи табір на ночівлю, чи готуючи їжу на вогнищі, займаючись начебто побутовими справами, раптом гостро відчуваєш себе не тільки власником цієї фортеці, а й нащадком тисячолітньої історії, що творилася на цих землях. А якщо у такому поході, разом з вчителем, прийме участь чиясь мама або тато - то це, взагалі, створить для дітей супер-комфортну психологічну атмосферу для розвитку власної індивідуальності. Пару днів та ночей у такому середовищі, і ваш учень — ​вже друга людина. Але, «не раптово». Ця програма розрахована на середнестрокову та довгострокову перспективу.  

За принципом «від простого до складного», про козаччину, приміром, можна дізнатися спочатку в одноденній екскурсії до Дніпропетровського історичного музею (у 4-5 класі), а потім, проживши декілька днів у наметах на острові Хортиця (у 7–8 класах).

На тій самій Хортиці є можливість (перевірено!) не тільки відвідати Музей історії козацтва, а й познайомитися з його фондами і сховищами. Не тільки плавати і пірнати зі скель, а й провести практичне заняття з геології, попрацювати над вивченням унікальних ендеміків, вивчити екологічний стан острова та прибрати ділянку берега після «відпочинку» дорослих «паперєдніков». Саме так ми і робили з гуртківцями.

***

 З 2005 року, взявши за основу історико-культурний принцип, туристично-краєзнавчий гурток з Попельнастого реалізовує власний проект: «Слідами запорожців. Замки та фортеці України»****. Значна кількість наших випускників за ці роки здійснили поїздки саме цими, козацькими, маршрутами.

Окремі мандрівки були настільки вдалими, (як з точки зору логістики, так і за очікуваними і, навіть, неочікуваними результатами) що вони повторювалися двічі - тричі з різними дітьми.

Деякі з них уже дорослі і мають власних дітей та нових друзів, яких теж «підсажують» на мандрівки визначними (в історичному плані) місцями України.

Минулого літа, наприклад, «новенькі» пройшли маршрутом Меджебіж — ​Хмельницький — ​Кам’янець-Подільський — ​Хотин — ​Національний парк «Подільські Товтри» — ​Бакота. Ми з «новенькими» дивувалися, коли натрапляли на залишки вогнищ «стареньких»...  Як з’ясувалося, вони здійснили ретро-подорож уже дорослими, за тиждень до нас. Як потім зізналися «старенькі»: «Ми скучили за далекими, але рідними з дитинства місцями. Та й це… Ми не все тоді, у 10–13 років роздивилися».

Шановні читачі, схочете роздивитись - мандруйте разом з нами, або самостійно, надзвичайно цікавими шляхами. Пропонуємо для бажаючих ще два (перевірених!) туристичних маршрутів-перлин. Найближчий і досить екзотичний: Одеса — ​Білгород-Дністровський — ​Шабо — ​Одеса.

Дуже контрастний маршрут де можна поєднати: відчуття цілковитої волі на морському узбережжі, де будете тільки ви, сонце, пісок і дельфіни - з вулицями європейського міста і розкішною виставою в оперному театрі, а також прогулянкою по одній з найбільш збережених фортець України - Аккерманською. (Шабо, як ви розумієте, тільки для дорослих.)

Складний, далекий, але рафінований  маршрут: Тернопіль — ​Підгірці — ​Берестечко — ​Олеськівський замок — ​Луцьк — ​Дубно — ​Тараканівський форт — ​Кременець — ​Вишнівці — ​Збараж — ​Тернопіль. Два дні, чотирі області, вісім замків та фортець.  Дуже круто. І корисно. Як дітям, так і дорослим.

P.S. Так, щоб роздивитися і зрозуміти світ і себе в ньому, потрібен час. Іноді, треба і до «сусідів» зазирнути.  Приємно, що все більше вчителів та батьків звертають увагу і на міжнародний досвід, та намагаються мандрувати разом з дітьми не тільки Україною, але й за її межами. Як писав великий Кобзар: «І свого не цурайтесь, і чужому навчайтесь».

Екскурсії до закордонних навчальних закладів набувають все більшої популярності серед учнів, батьків, вчителів та освітян Олександрійщини. Є вже і студенти, що навчаються у Польщі, Німеччині, Великій Британії… До речі, кажуть, що у Варшаві купити квартиру - ​дешевше, ніж у Києві. Тож думайте, куди ви вкладаєте свої гроші. Бо освітній простір Олександрійщини — ​це не замкнене коло. Вже багато років він відкритий та інтегрований в культурно-освітній простір держави, а останні роки – в освітній простір Великого Світу.

* «Ну, а где Вы живете, где вы прописаны? - Я нигде не живу. - Он поэт, он на белом свете живет.» З кінофільму «АССА», 1987 рік.

** Брама Європи Сергій Плохій;- Харків: 2016

*** Взято — ​censor.net.ua/resonance/404558/

**** Фото можна переглянути за адресою popelnaste.kr.ua та popelnastebk.blogspot.com

Освітній простір Олександрії (частина 4)

Науку часто плутають зі знаннями. Це велика помилка. Наука це не тільки знання, це усвідомлення, тобто вміння користовуватися знаннями належним чином.

                                                                             Василь Ключевський

Сьогодні ми завершуємо бесіду про вивчення іноземних мов і мову первинного виховання та переходимо до наступної теми. Отже, щодня всі ми користуємось тією чи іншою мовою, проте не завжди усвідомлюємо її, як наукове поняття і виняткове суспільне явище.

 Саме так, виняткове суспільне явище, і це засвідчують функції мови: комунікативна і мислеворча, які мають виразний соціальних характер. «Комунікативна функція (від лат. «communication» - спілкування) – це функція спілкування. (…) Спілкуючись за допомогою мови, всі люди приблизно однаково розуміють висловлене. Тому то мову вважають найважливішим засобом людського спілкування. До того ж комунікативну функцію виконує не тільки звукове мовлення, а й написані чи надруковані тексти.»*

Загальновідомо, що надруковані тексти бувають дуже різними, від «есемесок» - до енциклопедичних статей і докторських дисертацій. І на який рівень володіння мовою підніметься (чи опуститься?) дитина за роки навчання у школі – залежить не тільки від вчителів.

Що робили під час вагітності майбутній батько і майбутня мама? Лагідно розмовляли чи лаялись, грали на музичних інструментах чи тільки у комп’ютерні ігри і «дурачка»? Читали вголос книжки, співали у клубі, чи просто мовчки дивилися телевізор? Сиділи на березі річки чи в «Однокласниках»?

Шановні мами, проаналізуйте, будь ласка, що ваша дитина чула ще до народження, і на якій мові чи мовах спілкувалися з вами в цей час родичі, друзі, сусіди і колеги?

Які телеканали і передачі були вашими улюбленими під час вагітності? Який рінгтон був встановлений на вашому телефоні? Техногенні чи природні звуки були навколо вас? Агресивну чи мелодійну музику слухали ви тоді, і що переважало у вашому житті, сміх чи плачі?

Все перелічене - це теж освітній простір, який впливав на вашу майбутню дитину, задовго до того, як ви одвели її до першого класу.

Саме це, безумовно, і створює той фундамент, на якому дитя починає будувати своє мовлення і мислення. За 6-7 років, які дитина проживає ще до школи, на цьому «фундаменті»,вже й «стіни» піднімаються…

То що ж має робити вчитель? Продовжувати «будівництво», якщо все було гаразд, чи розгрібати катастрофічні «завали»? І це при тому, що основні мовні навички мають бути сформовані до 5 років, бо саме цей період вчені називають найбільш сприятливим для оволодіння навичками мови і мислення.

І що ж має робити потім дитина? Щотижня відвідувати логопеда і намагатися не вживати «матюків», до яких звикла, чи зазубрювати «Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних та збігу однакових приголосних звуків»?     

«Мислетворча функція мови – функція формування й формулювання думки. Мислення (думка) не тільки виражається словом, але й здійснюється в ньому. Не випадково, один із найвидатніших мовознавців ХІХ ст.. Гумбольдт назвав мову «органом, який творить думку».*

А цей орган, погодьтеся, має бути українським. І виробляти українські думки, навіть на іноземній мові! Українські думки, по громадянству, ментальності, а не етнічній належності.

Знання української мови, як державної, є запорукою успішного спілкування, допоможе у здобутті освіти, кар’єрному просування так само як і знання однієї, або декількох іноземних мов.

В свою чергу, знання іноземної - починається з досконалого знання і володіння рідною мовою. Це місточок для спілкування  з людьми з інших країн. Відчувати себе з ними на одному рівні – значить мати спільну мову. Недаремно в народі кажуть: «Вивчи мову – відкрий собі світ». І соромиться свого незнання - не треба.  Навчатися потрібно все життя, у будь якому віці. Ось гарні приклади.

«Доступ до безкоштовного онлайн-навчання отримали більш ніж 1млн. тимчасово безробітних, учасників АТО і членів їх сімей, внутрішньо переміщених осіб з метою їх якнайшвидшої адаптації, підвищення конкурентоспроможності на ринку праці і можливості отримати гідну роботу або відкрити власну справу. (…) Розробники називають відмінною рисою  навчання те, що курс враховує особливості менталітета українців, адаптований до реалій країни і особливостям рідної мови.»*

Є і місцевий досвід. «Для державних службовців при Олександрійській районній державній адміністрації організовують курси англійської мови. (…) Паралельно з державними службовцями будуть організовані аналогічні курси для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які проживають на території міста. Викладатимуть волонтери із США та місцеві вчителі»**.

***

Тепер про відкриття світу. Розпочинати треба, на мою думку, з відкриття України. З 4-5 класу, як міські, так і сільські діти повинні знати і бачити, що Україна – це не тільки біленька глиняна хата, калина, річка, степ, лелека… Не лише  багатоповерхівка, лифт, супермаркет, планшет і автомагістраль… Україна це ще й величні фортеці, романтичні замки, стрункі вежі, загадкові підземні ходи, склепіння культових споруд, палаци і арсенали.

А щоб це знати, треба дарувати дітям переважно освітньо-навчальні, а не розважальні мандрівки. Детально про це – у наступному матеріалі. (Про системний підхід до  планування поїздок, визначення маршрутів, їх безпечне проходження та очікувані результати.)

А тут, якщо коротко… Знаєте, перше знайомство з Києвом треба розпочинати чесно: Золоті ворота – Софія - Михайлівський золотоверхий собор – Володимирська гірка – Андріївський узвіз - Лавра. Так склалася наша історія. І діти повинні знати її.

Маючи досвід туристичних та екскурсійних поїздок, впевнений, що Мак-Дональдс, «качелі-каруселі», «пірожено-морожено», цирк і зоопарк – це не Київ. Все це є і в Кременчуці, то для чого ж так далеко їздить?

* Взято - https://m.censor.net.ua/news

**Взято – region.unn.ua/uk/news

Освітній простір Олександрійщини (частина 3)

  Той, хто не знає жодної іноземної мови, нічого не знає про свою.

                                                                                                       Гете

Як ми і обіцяли в попередньому матеріалі, сьогодні розмірковуємо про мову і мови. Отже, що є на мовному просторі Олександрійщини? Перш за все - маємо ситуацію двомовності. І в побуті, і в засобах масової інформації використовується українська та російська мови. 

«Двомовність (білінгвізм) – реальна соціально-мовна ситуація, сутність якої полягає у співіснуванні і взаємодії двох мов у межах одного мовного колективу.»* Так нейтрально пояснює це ВІКІ- словник.

Професор Колумбійського та Єльського університетів Юрій Шевчук називає двомовну ситуацію в Україні «мовною шизофренією»**. Ось так, бачите, дуже емоційно. 

Зблизька ж, все це виглядає набагато заплутаніше і має багато важливих подробиць. В селах району, в побутовому, домашньому, вуличному спілкуванні - переважає український «суржик» або «мішанка».

Українською ж літературною мовою спілкуються найчастіше у школах і дитячих садочках, у сільраді, поштовому відділенні, тобто у державних, офіційних установах.

Українську мову в школах, так само як і іноземну, викладають переважно україномовні вчителі. Вони і з дітьми, і між собою спілкуються українською – як на перервах, так і поза школою. Вони і думають, і «дихають» по-українські, хоча навколо й повно телефонів-комп’ютерів, телебачення й радіо з російськими програмами. Мабуть мову селянам Бог, таки, береже… 

Проте справжній скарб, недооцінений у освітньому просторі всієї країни – це сільські старожили. Вони, як правило, ще є носіями живої народної мови, і зберігають у своєму мовленні справжні лексичні перлини. Їх мова не академічно-правильна, але - яскрава, жива, насичена сталими зворотами, фразеологізмами, приказками та примовками, які є незмінними з кінця ХІХ- початку ХХ століть.

Проте ці люди поважного віку, найчастіше, - не усвідомлюють своєї унікальності, соромляться своєї старості, комплексують через одяг, хвороби, злидні, до молоді і підступити бояться, та й до місцевої школи їх не кличуть. «Якась там баба, на крайку живе…» І безумовно, диплому про педагогічну освіту не має!

У місті ж Олександрії, мовна ситуація така ж складна і суперечлива, як і в інших містах центральної України. У побутовому, домашньому і вуличному спілкуванні – проявляється яскрава двомовність. Це - український «суржик» і «александрійська руска». До того ж у школах, не всі викладачі української мови користуються українською поза уроком; на вулицях, в транспорті, магазинах, лікарні, кафе… 

Дзвенить дзвінок і ми знаємо, а діти на перервах чують – суцільний білінгвізм. Притому не англо-німецький. Це правда. Одночасно слід відзначити, що вивченню теорії української мови в місті приділяється підвищена увага. Класи з поглибленим вивченням, репетитори. Йде справжнє «натаскування», системний тренаж.

Але практичне мовлення дітей – дещо штучне, декоративне, їх мова не виглядає природньо, особливо, якщо батьки не вживають дома українську. У дітей не виникає внутрішнього відчуття мови. А тут ще й телевізор, що не вимикається місяцями, та й радіо в машині – теж не французьке!

Тобто, українську у місті, все ще вивчають як іноземну мову, не для живого спілкування, а для екзаменів, контрольних тестів та ЗНО. Це теж правда. Щодо ментальності… Визначити її мабуть, важко і самій людини, яка виростає в таких умовах. І тут класні години, присвячені національно-патріотичному вихованню, навряд чи допоможуть. «Чи відчувають ці люди мову, в яку вони «бавляться» і вдають, що нею розмовляють?»**

Що ж стосується вивчення іноземної мови у місті, то тут ситуація взагалі нагадує кубік Рубіка або кросворд. Реальність така, що одна з мов двомовного індивіда завжди є домінантною, тобто основною. І в міській школі іноземну можуть викладати, по черзі, то україномовні, то російськомовні вчителі. Крім того, у декого  ще й репетитор може бути російськомовним, так само як і волонтери, носії реальної англійської чи німецької мови. 

Як тут не заплутатись дитині? Вона ж теж, найчастіше, двомовна. І безумовно, існує проблема у тому, що дуже мало людей прислухається до живої народної мови. Як серед дітей, так і дорослих.

Оскільки навчання іноземній мові базується на аналогіях з рідною, або мовою первісного виховання, то рівень володіння нею - має бути досить високий, так само як і теоретичні знання. Якщо ж мова первинного виховання (українська або російська) вивчається «слегка», як іноземна, а в спілкуванні переважає олександрійський варіант мішанки, а природну, живу, цікаву, українську розмовну мову місто чує дуже рідко, то…

***

Ось і наступна ідея, що лежить, майже, на поверхні. Так, давайте почнемо занурювати дітей у мовне середовище, бо перебування у мовному середовищі – справді ефективний метод навчання і виховання. Тільки спочатку – зануримося у середовище державної, української мови!

Давайте спробуємо організувати літні (або канікулярні) мовні табори з поглибленого вивчення - української мови. У сільській місцевості. Не для екзаменів. Для життя. Там спілкування міських школярів із сільськими дітьми і дорослими, для яких українська, з самого малечку, жива і рідна, подарує «гарадским» дітям такі мовні навички і, (найголовніше!) ментальні риси,  яких ні за які гроші в репетитора не купиш. Якщо Вам «не по кишені» вивчати англійську у Англії, то вивчіть, для початку, українську в Україні. Слава Богу, ще є де!

І, погодьтеся, що лелека у «Букварику» - відрізняється від лелеки на дереві чи на свіжезораному городі. Так само як річка – відрізняється від резинового басейну на дачі, а яблуко – від яблучної жвачки.

Тож пропоную використати багатий життєвий досвід і мовні навички сільських старожилів при обов’язковій методичній підтримці фахових вчителів, філологів та істориків. Запис спогадів, пісень, кулінарних рецептів, народних звичаїв і обрядів – неміряне поле діяльності. І, нехай не дуже часто, але можна долучати старожилів (в якості волонтерів), до навчання міських дітей живій українській мові.

Пенсії у селян невеличкі, то чому б їм не доплатити за уроки практичного мовлення та спілкування, як для своїх, сільських, так і особливо для міських дітей? ( Є різні механізми фінансування подібних проектів, від грантів до меценацтва і коштів місцевих бюджетів.) У селі, поруч з містом, бо до Закарпаття далеко і дорого, у літньому таборі, або на базі опорних шкіл, це може бути справжня фольклорна практика, а не тільки уроки-бесіди, ігри, квести, вистави, проекти та відео кліпи. Ось вам простір для місцевих ініціатив та творчості (у рамках децентралізації).

Ми ж розуміємо важливість волонтерів, коли вивчаємо англійську мову? Розуміємо. Визнаємо, що саме спілкування з носієм живої мови покращує мовні навички і знайомить з ментальністю народу? Визнаємо. То чому ж до української  у нас інший підхід?

Адже загальновідомо, що «ступінь володіння рідною мовою (лексико-граматична конкретність мовлення, його стилістичне багатство) створює передумови для успішного оволодіння іноземною мовою. Порівняльне вивчення двох мов (рідної та іноземної) допомагає пізнавати спільне і від’ємне у функціонуванні обох мов.»***

Це ще одна освітньо-виховна  послуга, яку район може надати місту. Безцінна послуга. Бо капіталовкладення у дітей – це капіталовкладення у майбутнє.

                                                   

* Взято - https://uk.m.wikipedia.org

** Взято - zaxid.net/news/showNews, «Двомовність як хвороба»

*** Взято - m.pidruchnikki.com/1355091548047